128 окрема гвардійська механізована Туркестансько-Закарпатська двічі Червонопрапорна бригада Сухопутних військ Збройних Сил України — з'єднання механізованих військ України, що організаційно підпорядковане 13-му армійському корпусу; штаб дивізії знаходиться в місті Мукачево, підрозділи дислокуються на території Закарпатської області України. Створена в 2004 році на базі 128-ї окремої гвардійської механізованої Туркестансько-Закарпатської двічі Червонопрапорної дивізії.

Історія цієї військової частини починається з Туркестанських стрілецьких полків Російської імператорської армії, окремі з яких були засновані ще в XVIII ст. Дивізія отримала статус гвардійської під час Другої світової війни, визволяла Крим, Закарпаття, Чехословаччину. Брала участь у вводах радянських військ до Угорщини в 1956 р. та до Чехословаччини у 1968 р.

Доба Російської імперії

Час підкорення Російською імперією середньоазійських земель відзначився великою кількістю військових конфліктів та війн, змальованих пензлем В. В. Верещагіна. Для боротьби у складних, вірніше незвичних для тодішньої російської імператорської армії (РІА), кліматичних умовах формуються особливі військові частини. Згідно даних сучасного українського історика Я. Тинченка ще розпорядженням від 19 квітня 1769 р. було створено перші чотири Оренбурзькі батальйони, призначені для захисту середньоазійських кордонів імперії. Вони формувалися з гарнізону Казані, тому отримали «казанське» старшинство з 1711 р. Через два роки починається формування спеціальних прикордонних батальйонів Оренбурзької лінії. Вони отримали козацькі назви Верхньо-Яїцький, Звіроголовський, Кизилівський та Кизлярський. Ці підрозділи поступово перетворюють на Оренбурзькі лінійні батальйони.

Цікаво, що в 3-й роті 5-го Оренбурзького лінійного батальйону (створений у 1837 р. з колишнього Верхньо-Яїцького) починав свою військову службу Тарас Шевченко. Пізніше Тарас Григорович служив у 1-му та 4-му ОЛБ. Згодом з цих батальйонів було сформовано Туркестанські стрілецькі батальйони РІА. У 1910 р. Туркестанські та деякі інші (Закаспійські, Західно-Сибірські тощо) стрілецькі батальйони було переформовано з включенням резервних піхотних батальйонів та місцевих команд у 22 Туркестанські стрілецькі полки РІА.

Революційна доба

30 квітня 1918 р. було створено Туркестанську автономну республіку, а вже 4 травня — відновлено Середньоазіатський військовий округ (у РІА був створений у 1874 р.). Весною 1918 р. новою комуністичною владою було здійснено спробу створити на основі Туркестанських стрілецьких полків нові підрозділи — вже Робітничо-Селянської Червоної Армії. Наприклад, 3-й Туркестанський стрілецький полк РСЧА був сформований у 1918 рр. в Ташкенті з решток 1-ї Туркестанської стрілецької дивізії РІА. Ця дивізія воювала під час Першої світової війни на території сучасної України у складі Південно-Західного фронту проти німецьких та австро-угорських військ. В ній служив начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку поручик Євген Маланюк, згодом — видатний український поет та публіцист, яскравий представник т.зв. «празької школи». Начальником штабу 1-ї Туркестанської сд у 1917 р. був полковник генштабу РІА Євген Мешківський, згодом — генерал-хорунжий ДА УНР (загинув у бою з більшовиками під Чорним Островом у червні 1920 р.). Командиром роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу в 1916 р. був Яків Гальчевський, який згодом став командиром 61-го полку ім. Симона Петлюри ДА УНР, повстанським отаманом.

Згідно з директивою Головного Командування РСЧА № 3986/оп від 25 серпня 1919 р. в підпорядкування командувача Туркестанським фронтом (створений згідно з директивою ГК № 1165/ш від 11 серпня 1919 р.) передавалися усі місцеві формування, що діяли на території Туркестану. Згідно з наказом від 26 жовтня 1919 р. у Самарі та Оренбурзі почалося формування 1-ї Туркестанської та 2-ї Мусульманської радянських стрілецьких дивізій. Однак ці підрозділи були нечисельними та небоєздатними, тому незабаром з'являється наказ про формування нових з'єднань. 22 листопада 1919 р. командувач Туркестанським фронтом М. Фрунзе видав у Самарі наказ № 11 про перетворення, зокрема, групи військ Закаспійського фронту Туркестанської Радянської Федеративної Республіки на 1-шу Туркестанську стрілецьку дивізію (сд). Штаб Закаспійського фронту (м. Полторацьк) став тимчасовим управлінням дивізії — до прибуття з Самари штатного управління, що саме формувалося (наказ військам Туркфронту № 81 від 01.12.1919 р.).

Цю та інші дивізії формували безпосередньо на фронті з вояків вже існуючих частин. Так до 1-ї Туркестанської сд увійшли рештки 5-ї Ашхабадської Туркестанської дивізії та 5-го (Самарканд), 7-го (Чарджоу), 12-го (Самарканд) Туркестанських стрілецьких полків РІА. 2-га Туркестанська (на початку іменувалася Ферганською окремою) сд була сформована на Ферганському фронті з вояків 1-ї Ташкентської дивізії, 7-го та 8-го Туркестанських стрілецьких полків РІА. 20 грудня того ж року було створено також 3-ю Туркестанську стрілецьку дивізію РСЧА з підрозділів, що раніше входили до складу Семиріченського Північного фронту ТРФР.

З листопада 1919 р. по лютий 1920 р. дивізія воювала з білогвардійцями на красноводському напрямі, звільняли м. Красноводськ та острів Челекен. 1 лютого 1920 р. бійці 1-ї Тсд вступили в м. Хіва — столицю Хівинського ханства. Відтак — ліквідовує басмацькі загони Джунаід-хана. 29 серпня — 2 вересня 1920 р. дивізія бере участь в Бухарській операції (штурм Старої Бухари).

У травні-вересні 1921 р. зі складу трьох Туркестанських стрілецьких дивізій було відокремлено (сформовано) дві окремі Туркестанські стрілецькі бригади. Так, згідно з наказом військам Туркфронту № 1144/581 від 18.09.1921 р. з 1-ї Тсд в безпосереднє підпорядкування фронту виокремлювалася 1-ша Туркестанська стрілецька бригада, що розташовувалася у Закаспії та чий штаб виконував функції штабу військ Туркменської області (цим же наказом на штаб 1-ї Тсд покладено функції штабу військ самаркандської області).

Згідно з наказом по військах фронту № 948/389 від 12.07.1922 р. 1-ша Туркестанська стрілецька бригада була розгорнута в 1-шу Туркестанську сд, її управління виконувало функції штабу військ Туркменської (колишньої Закаспійської) області (натомість існуюче на той час управління 1-ї Тсд перетворювалося на управління заново створюваної 3-ї Туркестанської сд). Формування нової 1-ї Тсд проводилося у м. Полторацьк (нині — м. Ашхабад, Туркменістан). Першим командиром дивізії став Сергій Тумошков. Саме 12 липня 1922 р. вважалося офіційною датою заснування 128-ї дивізії. З жовтня 1922 р. дивізія входить до складу 13-го стрілецького корпусу.

У 1921-22 рр. підрозділи бригади, а відтак дивізії залучені до ліквідації басмачів у Самаркандській області. У 1923-26 рр. дивізія бере активну та успішну участь в боях з басмачами в районі Середньої Бухари та у Ферганській долині. У 1924-25 рр. з огляду на сильну посуху та некомпетентність дій місцевої влади басмацький рух знову набирає силу, особливо в Таджикистані, де його очолює Ібрагім-бек, озброєний англійською розвідкою. Але вже навесні 1925-го його війська були розгромлені підрозділами Червоної Армії, у тому числі 1-ю Туркестанською сд. Ліквідація залишків загонів басмачів була доручена міліції та загонам місцевої самооборони, а армійські підрозділи повернулися до місць своєї постійної дислокації. Згідно з наказом Реввоєнради СРСР № 304 від 04.06.1926 р. Туркестанський фронт був перетворений на Середньоазіатський військовий округ.

1-а Тсд отримали за успішну боротьбу з басмачами Почесний Червоний Прапор ЦВК, фактично вищу відзнаку для військової частини у той час. Розвідувальна та саперна роти дивізії у 1923 р. були відзначені орденами Червоного Прапора Туркменії, батальйон 2-го Туркестанського стрілецького полку — Червоним Прапором Хорезмської республіки. У радянські часи в музеях деяких полків дивізії ще можна було побачити трофейну зброю басмачів та нагороди за боротьбу з ними.

Гірськострілки у мирний час

З 1925 р. дивізія дислокувалась у Таджикистані. Відтак її переводять в Киргизію, згодом — в Туркменію. Стратегічним призначенням з'єднань Середньоазійського ВО був захист південних кордонів СРСР. У 1929 р. дивізія була реорганізована у 1-у Туркестанську гірську. Гірськострілецькі дивізії Червоної Армії призначалися для ведення бойових дій у гірських, пустельних та важкодоступних місцях з нерозвинутою сіткою доріг, як правило, в умовах ізольованого чи частково ізольованого ТВД. Вони вирізнялися особливою організацією частин та підрозділів, спеціальним оснащенням, озброєнням, специфікою підготовки особового складу та включали по 3-4 гірськострілецькі полки, 1-2 артилерійські полки, окремий зенітний дивізіон, батарею протизенітних гармат та кавалерійський ескадрон, інші підрозділи. Бійці з'єднання проходять спеціальну гірськострілецьку підготовку, охороняють держкордон з Персією (Іраном). У 1932 р. підрозділи дивізії залучалися до боротьби з басмачами в Хівіно-Ташаузькому районі.

Це була так звана кадрована дивізія, тобто вона мала скорочену чисельність командного та червоноармійського складу, а при мобілізації поповнювалися до штатів військового часу шляхом призову навчених контингентів з запасу. Згідно з наказом НКО СРСР № 072 від 21.05.1936 р. дивізія перейменована у 83-ю Туркестанську гірську стрілецьку (також зустрічаються такі дати зміни номера дивізії як 01.07.1935 р. та 01.07.1936 р.), за наказом НКО № 0150 від 16.07.1940 р. — у 83-ю гірськострілецьку Туркестанську дивізію.

Велика Вітчизняна війна

На момент початку ВВВ до складу 83-ї гірськострілецької дивізії (місця дислокації — Ашхабад, Красноводськ) 58-го стрілецького корпусу Середньоазійського ВО належали 45-й, 100-й (перейшов до складу дивізії 22.08.1941 р. з 68-ї гсд), 150-й Червонопрапорний Туркестанський, 230-й Червонопрапорний Туркестанський (виключений зі складу дивізії 22.08.1941) та 428-й гірськострілецькі полки, а також 67-й артилерійський полк, 568-й гаубичної артилерії полк (станом на листопад 1942 р. був виведений зі складу дивізії), 86-й окремий винищувальний протитанковий дивізіон, 42-й окремий кавалерійський ескадрон (у деяких джерелах під цим номером вказано розвідбатальйон), 139-й окремий саперно-понтонний батальйон, 137-й окремий батальйон зв'язку, 151-й окремий автотранспортний батальйон, 40-й медично-санітарний батальйон, 555-та окрема рота хімзахисту. Згодом, станом на листопад 1942 р., до них додадуться 128-а похідна хлібопекарня (48-й похідний хлібозавод), 659-й дивізійний ветеринарний лазарет, 208-а польова поштова станція, 218-й польовий пересувний шпиталь.

25 серпня 1941 р. Ставка ВГК видала Директиву № 001196 для командувача військами СаВО «О формировании и вводе в Иран 53-й Отдельной Армии». Згідно з директивою створювалася [53-я армія (СРСР)|53-тя Окрема Середньоазійська армія]]6. Конкретно 83-тя гсд до 26 серпня повинна була розвернутися на кордоні з Іраном на Ашхабад-кучанському напрямі в районі Гаудана, гори Асельми, Яблоновського. До 27 серпня вона, разом з іншими частинами 53-ї армії повинна була забезпечувати кордон з Іраном, не допускаючи прориву противника на радянську територію. Відтак — перейти кордон та оволодіти низкою населених пунктів, в подальшому — бути готовою до наступу на Тегеран.

83-тя дивізія охороняла ірансько-радянський кордон та проводила окупацію північного Ірану до жовтня 1942 р. Місцем дислокації дивізії у той час було м. Мешхед. Після цього дивізію переводять у резерв Ставки ВГК та спрямовують на Північний Кавказ, де Вермахт в той час наступав до нафтових родовищ Баку. 83-тя перебувала в діючій армії з 11 листопада 1942 р. по 11 травня 1945 р.

16 жовтня 83-я гсд вирушила з м. Мешхеда, до 3 листопада вона прибула в район бойових дій та була зосереджена біля Туапсе в якості резерву Чорноморської групи радянських військ. На той момент кожен з чотирьох гірськострілецьких полків дивізії складався з 3 гірськострілецьких рот, роти автоматників, роти 82-мм мінометів, саперної роти, 76-мм гірсько-в'ючної артбатареї, взводів зв'язку та кінної розвідки.

26 жовтня 1942 р. 83-я гсд вступила у перший бій. 22 листопада 1942 р. дивізія була передана у підпорядкування 18-й армії. Долаючи запеклий опір противника, зазнаючи значних втрат від дій ворожої авіації 83-я вперто просувалася вперед, долаючи до всього ще й складний рельєф місцевості в непростих умовах кавказької зими. Особливо відзначилися в тих боях 428-й гсп, артилеристи дивізії.

З 1 січня 1943 р. гірські стрілки дивізії визволяють Кубань у складі 56-ї армії. Дивізія успішно діяла на Таманському півострові, воювала під Туапсе та проривала добре укріплену «Блакитну лінію» гітлерівців. У своїх мемуарах «Битва за Кавказ» А. Гречко відзначив внесок 83-ї та її командира О. Лучинського в зриві планів гітлерівців щодо прориву до Туапсе. У наказі Верховного Головнокомандувача від 9 жовтня 1943 р. № 31 було відзначено особливі заслуги при визволенні Таманського півострову 83-ї гсд. Цим же наказом дивізію було перетворено на 128-у гвардійську Туркестанську гірськострілецьку дивізію. Вона входила до складу 3-го гірськострілецького корпусу (з травня 1943 р. по травень 1944 р. ним командував О. Лучинський).

22 жовтня 1943 р. частинам дивізії була присвоєна нова нумерація. Тепер до 128-ї входили 315-й, 319-й, 323-й і 327-й гвардійські гірськострілецькі полки, 331-й гвардійський артилерійський полк, 114-й гвардійський окремий винищувальний протитанковий дивізіон, 39-й гвардійський окремий зенітний артилерійський дивізіон, 109-та гвардійська розвідувальна рота, 119-й гвардійський саперний батальйон, 150-й гвардійський окремий батальйон зв'язку, 118-й медсанбат, 112-а гвардійська окрема рота хімзахисту, 111-а автотранспортна рота, 107-а похідна хлібопекарня, 115-й дивізійний ветеринарний лазарет, 208-а польова поштова станція, 218-а польова каса Держбанку.

28 грудня 1943 р. дивізія форсує Керченську протоку та починає визволення Кримського півострову, визволяє Севастополь. 128-а розгромила частини 98-ї піхотної Вермахту та 3-ї румунської піхотної дивізій. За ці бої вона була нагороджена орденом Червоного Прапора (24 квітня 1944 р.), а її 327-й стрілецький полк здобув почесне найменування «Севастопольський». Комдив М. Колдубов був нагороджений орденом Кутузова ІІ-го ступеня та отримав звання генерал-майора. З травня по серпень 1944 р. дивізія, сильно потріпана у боях за Крим, проходить під Севастополем переформування. 6 серпня в Ялті відкрився відновлений міщанами та бійцями 128-ї гв гсд театр ім. Чехова, знищений під час окупації.

8 серпня дивізія починає перебазування під Станіслав (нині — м. Івано-Франківськ). У складі 3-го гірськострілецького корпусу вона входить у підпорядкування 4-го Українського фронту. До середини серпня дивізія завершила переформування, перейшла на нові штати. У частинах 128-ї гсд велася підготовка до боїв в умовах гірсько-лісистої місцевості. У складі дивізії замість чотирьох полків ротного складу було сформовано три полки двобатальйонного складу. Кожен полк отримав по роті автоматників, розвідки, протитанкових рушниць, саперів, транспортній, санітарній, по батареї 76-мм гірських гармат та 107-мм мінометів, взвод зв'язку. Батальйон складався зі стрілецьких, кулеметної, мінометних рот і взвод зв'язку. Чисельність стрілецької роти сягнула 110 чоловік. В боях за визволення Закарпаття 331-й гвардійський артилерійський полк отримав почесне найменування «Карпатський» (наказ ВГК № 198 від 18.10.1944), ще один стрілецький полк дивізії став «Ужгородським» (наказ ВГК № 207 від 27.10.1944 р.).

У ніч на 18 вересня дивізія перетнула радянсько-польський кордон, в районі м. Санок вона була передана 1-й гвардійській армії, якою командував генерал А. Гречко (згодом 128-а отримає його ім'я). Дивізія одночасно вела бої за визволення одночасно Польщі та Словаччини (тут її підрозділи були спрямовані на допомогу Словацькому національному повстанню). 21 вересня бійці 315-го та 327-го гв гсп визволили перший населений пункт Словаччини — с. Каленов, розгромивши німецький полк.

У листопаді-грудні дивізія веде бої на кошицькому напрямі. У січні 1945 р. 327-й гв гсп захопив опорний пункт у Польщі — Живец Стар, заслуживши високу оцінку А. Гречка. У березні дивізія визволила польське місто Бельсько-Бяла. Тим буремним подіям присвячено книгу політпрацівника 327-го гв. гсп В. Малкіна «Карпатські орли».

У березні-травні 1945 р. 128-а гв гсд брала участь в Моравсько-Остравській наступальній операції. 8 травня 128-а гв гсд штурмом взяла великий промисловий центр та стратегічний залізничний вузол — м. Оломоуц, зірвавши плани гітлерівців з організованого відступу на захід, в зону, зайняту американськими військами. Наказом Верховного Головнокомандувача № 365 було оголошено подяку за взяття Олмоуца, Москва салютувала звитяжцям 12 артилерійськими залпами зі 124 гармат — це був останній салют війни, присвячений визволенню міста. Після перемоги підрозділи дивізії продовжували воювати до 12 травня, переслідуючи війська фельдмаршала Фердинанда Шернера (на той момент — головнокомандувача сухопутними військами Рейха), що відмовилися капітулювати. Відтак 128-а перейшла на таборове становище, провадячи активну бойову підготовку. Група її бійців на чолі з комдивом М. Колдубовим взяла участь у Параді Перемоги у Москві. 29 червня 1945 р. М. Колдубову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Від Перемоги до розпаду СРСР

У червні 1945 р. дивізія отримала наказ повертатися на Батьківщину. 20 липня 327-й гв гсп (у пішому марші, з обозами він подолав біля 1000 км) першим урочисто, з розгорнутим Знаменом, увійшов до Ужгороду. Командир корпусу генерал-майор Вєдєнін склав рапорт голові Народної Ради Закарпатської України (на той час — вищого керівного органу на Закарпатті) Івану Туряниці. Дивізія увійшла до складу 38-го загальновійськової Червонопрапорної армії Прикарпатського Червонопрапорного військового округу (ПрикВО). Підрозділи дивізії були розташовані в Мукачеві, Ужгороді, Берегові, Сваляві, Перечині.

15 листопада 1955 р. (за іншими даними — 4 серпня 1954 р.) 128-а гв гсд перейшла на штат стрілецької дивізії, після цього був розформований 323-й гв гсп. Станом на жовтень 1956 р. до 128-ї входили 315-й, 319-й та 327-й гвардійські стрілецькі полки, 398-й гвардійський танко-самохідний полк, 331-й гвардійський артилерійський полк, 114-й окремий гвардійський протитанковий винищувальний артилерійський дивізіон, 73-й окремий гвардійський розвідувальний батальйон, 150-й окремий гвардійський батальйон зв'язку та 284-я окрема рота хімзахисту. Комдивом тоді був полковник М. А. Горбунов.

О 23.00 23 жовтня 1956 р. дивізію підняли по бойовій тривозі. Перед нею та ще однією дивізією зі складу ПрикВО, 11-ю гвардійською механізованою, було поставлено завдання увійти на територію Угорщини та зайняти великі адміністративні центри на сході країни — Дебрецен, Ясберень та Сольнок. У ніч на 24 жовтня стрілецький корпус ПрикВО у складі вказаних двох дивізій перетнув радянсько-угорський кордон. Вже ввечері 25 жовтня передові підрозділи дивізії підійшли до угорської столиці.

У відкритих джерелах вказуються знайти прізвища 6 офіцерів та 35 солдатів і сержантів 128-ї, що загинули в Угорщині у 1956 році. Двом з них — командиру мотоциклетного взводу 73-го гв орб старшому лейтенанту Івану Карпову та начальнику постачання ПММ 315-го гв сп капітану Григорію Моісеєнкову 18 грудня 1956 р. було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

1957 року дивізія перейшла на штат мотострілецької й замість 319-го гвардійського Севастопольського Червонопрапорного сп (його перевели до складу 30-ї гв тд) створили 487-й мп. У 1950-ті рр. до складу дивізії також належав 2115-й артполк (згодом отримав номер 983).

Цікавий факт — 128-а дивізія, вірогідно, єдине в світі з'єднання такого порядку, що практично повністю знялося у кіно. А саме — у відзначеній Оскаром кіноепопеї Сергія Бондарчука «Війна і мир», чиї батальні сцени знімалися у Закарпатті. При цьому гвардійці «воювали» і за французькі, і за російські війська.

У 1968 р. підрозділи 128-ї гв мсд взяли участь в операції Організації Варшавського Договору «Дунай» з підтримки соціалістичного ладу в Чехословаччині. Підрозділи було піднято по тривозі вже 8 травня 1968 р., кадровані роти доукомплектовано призовниками Мукачівського та інших районів Закарпатської області.

У грудні 1979-го 149-й гв мсп 128-ї гв мсд був піднятий по тривозі та переданий у розпорядження командувача Червонопрапорного Туркестанського ВО. Після докомплектації особовим складом з числа військовослужбовців інших підрозділів дивізії полк був терміново перебазований з Мукачева до м. Термез. У січні наступного року він був виведений зі складу 128-ї та увійшов у склад 201-ї мотострілецької Гатчинської Червонопрапорної дивізії, у складі якої увійшов у лютому 1980 р. до Афганістану. Там полк перебував аж до лютого 1989 р.

8 травня 1985 р. дивізія була нагороджена другим орденом Червоного Прапора на честь 40-річчя Перемоги. На момент розпаду СРСР вона іменувалася 128-а гвардійська мотострілецька Туркестанська двічі Червонопрапорна дивізія ім. Маршала Радянського Союзу A. A. Гречка (маршал Гречко був у 1957-60 рр. головнокомандувачем сухопутними військами, у 1960-67 рр. — 1-м заступником міністра оборони, у 1967-76 рр. — міністром оборони СРСР).

Доба незалежної України

У 1991-му році тодішній командир дивізії генерал В. Гречанінов був першим комдивом, що оголосив про підтримку української державності. 19 січня 1992 р. особовий склад 128-ї склав присягу на вірність народу України. Того ж року вона була перетворена з мотострілецької на механізовану. Після реформування армій на корпуси дивізія стала складовою 38-го армійського корпусу ЗСУ.

Командири 128-ї гв мд часів незалежності (список неповний):
1989 — квітень 1992 — генерал-майор Віктор Федорович Гречанінов (згодом — заступник міністра оборони з тилу, начальник Штабу Цивільної оборони України, заступник Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи)
1992 — полковник (з 31.12. — генерал-майор) В'ячеслав Григорович Заболотний (згодом — командувач 8-м АК, начальник Чернігівського гарнізону, перший заступник командувача військами Північного оперативного командування Сухопутних військ)
1993 — Олександр Іванович Кузьмук (з 28.05.1990 р. був начальником штабу дивізії, згодом — командувач Національною гвардією, міністр оборони, народний депутат, віце-прем'єр-міністр України; генерал армії, почесний громадянин Мукачева)
1995 — полковник (з 23.08. — генерал-майор) Сергій Олександрович Кириченко (згодом — командир 13-го АК, заступник начальника Генштабу, на 2008 рік — начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗСУ; генерал армії)
1998 — полковник (з 23.08. — генерал-майор) Олександр Семенович Масленчук (згодом — заступник командира 13-го АК)
2001-02 — генерал-майор Геннадій Петрович Воробйов (згодом — начальник штабу 38-го АК, командир 13-го АК, на 2008 рік — перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ)
2002-03 — полковник Сергій Вікторович Горошніков (згодом — начальник штабу та командир 13-го АК, командир 81-ї тактичної групи ЗСУ в Іраку)
2004 — Василь Кока
2007 — полковник Віктор Ганущак

128-а незмінно посідала провідні місця серед інших з'єднань Збройних Сил України за рівнем бойової, виховної та фізичної підготовки. Зокрема, згідно з наказом Міністра оборони України від 24.10.1996 р. № 307 кращий рівень фізичної підготовки показав офіцерський склад управління військової частини А-1556 (Прикарпатський військовий округ) — саме такий номер мала 128-а мд. Військовослужбовці дивізії відзначилися самовідданою працею при ліквідації наслідків повеней в Закарпатті у 1994, 1998, 1999 та 2001 рр. 128-а налагодила дружні зв'язки та регулярний обмін досвідом з військовослужбовцями сусідніх держав — Словаччини, Угорщини, Румунії, Польщі. На базі дивізії регулярно відбувалися міжнародні спортивно-військові змагання. У 1998—2000 рр. на базі дивізії створювався український компонент спільного українсько-румунсько-словацько-угорського батальйону «Тиса», створеного з оперативного реагування військових сусідніх держав на загрози повеней, а також кваліфіковану, високопрофесійну боротьбу із наслідками стихійних лих, що постійно загрожують країнам Карпатського регіону.

27 травня 2000 р. міністр оборони України генерал армії Олександр Кузьмук (він певний час командував 128-ю) вручив дивізії Бойове Знамено та зачитав Указ Президента України про присвоєння дивізії почесного найменування «Закарпатська». Відповідний Указ був виданий 10 січня 2000 року під № 11/2000, згідно нього дивізія повинна була іменуватися 128-а гвардійська механізована Закарпатська двічі Червонопрапорна дивізія 38 армійського корпусу Західного оперативного командування Збройних Сил України.

У 2001 р. група військовослужбовців 128-ї гв. мсд, які брали участь у ліквідації наслідків стихійного лиха в Закарпатті, отримали нагороди з рук Президента України. Зокрема, орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджено комдива генерал-майора Геннадія Воробйова та начальника інженерної служби дивізії підполковника Василя Сапігу, медаллю «За військову службу Україні» командира інженерної роти 230-ї артбригади дивізії капітана Олександра Стасюка, медаллю «За бездоганну службу» ІІІ ступеня командира танкової роти 398-ї тп дивізії старшого лейтенанта Олександра Волоха.

Після розформування 38-го армійського корпусу дивізія увійшла до складу 13-го АК. З 1 грудня 2004 року 128-ма гв мд на підставі Директиви Міністра оборони України від 18.06.2004 року була переформована на 128-му окрему механізовану бригаду із збереженням усіх почесних найменувань та нагород. Сьогодні повне найменування цього з'єднання звучить як 128-а окрема гвардійська механізована Туркестансько-Закарпатська двічі ордена Червоного Прапора бригада