В африканських країнах практика залучення іноземних чи найманих військ набула широкого поширення у 60-ті роки ХХ століття. У цей період відбувся місцевий “парад суверенітетів”, який супроводжувався конфліктами та локальними сутичками. Здобувши незалежність, при повній відсутності досвіду керування державою, місцеві правлячі кола, перебуваючи в різних зонах впливу колишніх метрополій, перетворили значну частину континенту на зону постійних конфліктів.

Ситуація що склалася привернула на себе увагу ветеранів Другої світової, Корейської та В’єтнамської війн, які не знайшли собі місця в повоєнному суспільстві, та прагнули реалізувати себе вже в добре знайомій справі – війні. Проте цього разу не в якості солдата строкової служби, а в ролі найманців в неспокійній Африці.

Так тривало до 90-тих років, поки на арену не вийшли приватні військові компанії, що своєю відносною легітимністю швидко завоювали собі місце під африканським сонцем, значно потіснивши позиції «диких гусей» (класичних нелегальних найманців).

Першою ластівкою в цій сфері стала південноафриканська компанія “Executive Outcomes”, яка підписала контракти з урядами Анголи (1993 р.) та Сьєра-Леоне (1995 р.) для сприяння завершенню громадянських війн що розгорілись в країнах. Компанія продемонструвала хороші результати при мінімальних фінансових та людських втратах, що неабияк стурбувало США та ООН. Американці саме в цей період почали створювати власні ПВК, тому не бажали конкурувати з вже успішною та відомою компанією. ООН у свою чергу, побоювались втратити місце єдиного миротворця в світі. Тому у 1998 році Південно-Африканська Республіка після тиску з боку ООН та Сполучених Штатів Америки була змушена анулювати ліцензію компанії. “Executive Outcomes” офіційно перестала існувати.

Проте не лише Ангола та Сьєра-Леоне стали місцем роботи приватних військових компаній. Найбільший вплив в цьому секторі мають Сполучені Штати Америки та Франція.

Франція - єдина колишня метрополія, що зберегла військову присутність в Африці. В 90-х французька армія почала скорочувати чисельність своїх військ, використовуючи замість них ПВК як новий інструмент впливу. Французькі ПВК створювалися на короткі терміни для тренування військ дружніх африканських урядів, на чолі їх стояли колишні офіцери оперативної групи корпусу Національної жандармерії. Найбільші з них – “Le Groupe Barril Securite”, “Atlantic Intellegence” і “Eric SA” - до цих пір працюють в Африці на користь Франції.

Проте найбільша кількість приватних військових компаній саме з США. Цьому сприяло створення Пентагоном у жовтні 2007 року департаменту під назвою AFRICOM (United States African Command) який піклується військовими стосунками з 53 державами Африки. Саме AFRICOM проводить найм американських ПВК для роботи на континенті.

Один з перших контрактів виданих департаментом у 2008 році отримала “DynCorp”, для навчання майбутніх миротворців ООН в Ліберії та Сомалі. Також у Ліберії “DynCorp”, разом з іншою американською компанією “PAE”, займалась реформуванням сектору безпеки по програмі Держдепартаменту США. За цією програмою, “DynCorp” отримала контракт на надання базової підготовки збройних сил Ліберії, а “PAE” виграла тендер на будівництво військової інфраструктури.

Американська “MPRI” також здійснює підготовку військових Беніну, Ефіопії, Гани, Кенії, Малаві, Малі, Нігерії, Руанди та Сенегалу. “Northrop Grumman” підписала 75-мільйонний контракт на підтримку програми ACOAP, спрямованої на тренування 40 тисяч африканських миротворців протягом 5 років.

Загалом, “MPRI” виступає ключовим провідником політики США в Африці. Зараз вона бере участь у ряді програм створення колективних сил швидкого реагування, здатних проводити миротворчі і гуманітарні операції на “Чорному континенті”. Скажімо, в програмі протидії кризовим ситуаціям в Африці (Africa Crisis Response Initiative) беруть участь шість країн. Програма передбачає створення десяти інтернаціональних батальйонів, причому основою цих колективних сил стане нігерійська армія. У центральній Африці, після невдалої спроби запропонувати свої послуги Республіці Конго, “MPRI” вибрала як базу Екваторіальну Гвінею.

На сьогодні особливо актуальними територіями для діяльності приватних військових компаній в Африці є Судан та Сомалі. У 2004 році США запропонували тендер в 200 млн. доларів на підтримку миротворчої операції ООН в Судані. Тендер виграли американські ПВК “DynCorp” і “Pacific Architects & Engineers”. В Сомалі нині успішно діє декілька компаній, що спеціалізуються на захисті торгових суден від нападів сомалійських піратів.

В загальному оцінити діяльність ПВК у величезній та різноманітній Африці достатньо складно. Самі африканці негативно сприймають озброєних чужинців які займаються або захистом інтересів експлуататорів їх рідної землі (нафтових компаній, алмазних копалень тощо.), або ж навчанням армій, які рідко відзначаються миролюбністю та гуманністю навіть до мирного населення. Проте ПВК вже укорінились в африканській землі, існує попит на їхні специфічні послуги, які неможливо отримати іншим шляхом .                                                         Більш детальнa карта

Насправді ера приватних військових компаній лише розпочинається, і ті явища які ми сьогодні спостерігаємо є лише початковим етапом глобальної трансформації суб’єктів військової діяльності. Африка, як другий за об’ємом після Іраксько-Афганського ринку військових послуг, в цьому контексті відіграє роль навчального полігону для майбутнього розвитку ПВК.

Максим Шевчук, для Українського Мілітарного Порталу.