Згідно з даними Агентства з питань ОПК Мінпромполітики України, обсяг виробництва підприємств ОПК країни в 2009 р. зріс на 58% порівняно з 2008 р. При цьому найбільше зростання виробництва за підсумками року відзначено в авіабудуванні — 77%, суднобудуванні — 71%, у секторі виробництва озброєнь і військової техніки — 16%. З огляду на економічну кризу результати справді вражають. Але є ще один важливий нюанс: становище ОПК України торік поліпшилося виключно за рахунок збройового експорту. Замовлення іноземних держав сформували цілий блок підприємств, які вирішили завдання своїх майбутніх перспектив на найближчі п’ять-сім років. Але розрив між лідерами і заводами, приреченими на вимирання, перетворився на прірву. Втім, сьогодні про хороше.

Рік тестування можливостей

2009 рік став для України рекордним з укладення великих контрактів. Пакет замовлень ДК «Укрспецекспорт» та її дочірніх підприємств забезпечив заділ для солідного зростання щорічних обсягів збройового експорту на найближчі два-три роки. Йдеться про контракти на модернізацію військово-транспортних літаків Ан-32 для Індії (вартістю понад 400 млн. дол.), поставки партії малих десантних кораблів на повітряній подушці типу «Зубр» Китаю (на 315 млн. дол.), поставки Іраку шести військово-транспортних літаків Ан-32 (на суму близько 100 млн. дол.) і 420 нових бронетранспортерів БТР-4 (на суму близько 460 млн. дол.), нарешті, про поставки великої партії бронетранспортерів Таїланду. Також вагомими стали поставки газотурбінних установок виробництва ДП «Зоря-Машпроект» для індійських ВМС (для раніше поставлених Індії фрегатів російського виробництва та національних есмінців проектів Р15А і Р15В). А також угода на поставку ВПС Індії 100 двигунів АІ-20 сер. 5 для Ан-32 (вартістю близько 110 млн. дол.). Завдяки укладеним контрактам Україна впритул наблизилася до п’ятірки світових лідерів збройової торгівлі і, за попередніми підрахунками, може опинитися в шістці найбільших постачальників зброї — за США, Росією, Францією, Німеччиною та Ізраїлем.

Ірак-2010. Найбільший пиріг

Його по праву отримала Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес», дочірнє підприємство ДК «Укрспецекспорт». Досвід «Прогресу» дав можливість домогтися мінімальної присутності в техніці вузлів іноземного виробництва. Якщо Ан-32 — серійна повітряна машина, то за комплектацію БТР-4 українським фахівцям довелося повоювати. Другий важливий аспект — майбутні поставки боєприпасів, у тому числі нових високоточних пострілів розробки ДККБ «Луч». Як очікується, іракська сторона не відмовиться зробити бронетранспортери спроможними вражати ціль на дальності 5 км. Третій — отримання можливості здійснювати підготовку персоналу, поставляти тренажерні системи до техніки. Люди, які працюють на іракському військово-технічному фронті, переконані: якщо з першою партією бронетранспортерів не буде затримок, контракт на другу, не менш велику, не змусить себе чекати. Вже через 10 місяців (починаючи з січня 2010 р.) замовникові має бути відправлена перша партія з 24 машин.

БТР-4 «Ладья». Знаковий приклад

Новий плаваючий бронетранспортер БТР-4 розроблений і виготовлений в ініціативному порядку Харківським конструкторським бюро машинобудування ім. Морозова. Його вже неодноразово демонстрували на міжнародних виставках озброєнь і на військових парадах у самій Україні. Українські військові дали йому назву «Ладья». БТР-4 «Ладья» зараз проходить державні випробування. У 2009 р. було заявлено, що армія готова закупити 40 нових бронетранспортерів БТР-4 з колісною формулою 8 х 8 — після завершення держвипробувань і прийняття БТР на озброєння.

Однак першим зарубіжним користувачем нової української бронетехніки стане саме армія Іраку, куди БТР-4, названий в експортній версії «Буцефалом», поставлятиметься в чотирьох різних версіях. Крім базового варіанта, будуть також командирські, санітарно-евакуаційні та броньовані ремонтно-евакуаційні машини. Вся «начинка» машин — цілком українського виробництва. З імпортного на БТР — лише американські та британські радіостанції. Це зроблено для безпроблемної взаємодії в рамках уже встановленого в армії Іраку стандарту зв’язку.

Показово — базовий варіант БТР-4 для армії Іраку оснащено бойовим модулем «Парус», хоча для прийняття на озброєння Сухопутних військ України бронетранспортер пропонується з іншим бойовим модулем — «Гром». Ці модулі, або, скажемо так, дистанційно керовані башти, мають різний вигляд, вагу та конструкцію. Хоча весь набір озброєння і на «Парусе», і на «Громе» — ідентичний. Це 30-мм пушка, спарений із нею 7,62-мм кулемет, 30-мм гранатомет КБА-117. І, звісно ж, протитанковий ракетний комплекс «Барьер» ДККБ «Луч».

Оскільки бойова міць обох модулів однакова, то з погляду економічної доцільності для самої України було б логічно зупинитися на чомусь одному. Наприклад, на тому ж таки більш легкому і більш низькому «Парусе». Тим паче що всі нюанси використання «Паруса» можна буде відпрацювати на іракських БТР, щоб в українську армію машини надходили вже з урахуванням усього досвіду експлуатації іноземним замовником. Це стосується й вітчизняних двигунів ЗТД, яким комплектуються іракські БТР-4. Контракт може істотно підтримати вітчизняне КБ двигунобудування. Щоб потім не виникало запитань, якими «двигунами» оснащуватимуться БТР-4 для української армії. До речі, тренажерні системи також розроблені ХКБМ, у Харкові ж здійснюватиметься і підготовка 120 іракських фахівців: майбутніх командирів машин, навідників-операторів, ремонтників. Тому не випадково, обираючи місце виробництва бронетранспортерів між конструкторським бюро і серійним заводом, спецекспортер віддав перевагу конструкторському бюро. Рішення наскільки болісне, настільки й необхідне, якщо йдеться про авторитет держави на світовому ринку озброєнь.

Від того, як виконуватиметься півмільярдний проект, залежить не тільки продовження роботи на іракському фронті, хоча тільки воно оцінюється в додаткові 1,5 млрд. дол., а й укладання нових угод. А ще — спроможність довести, що саме ОПК з його технологіями подвійного призначення може стати однією з основних точок зростання національної економіки. Якщо, звичайно, йому допомагатимуть не тільки заокеанські партнери, а й українська влада — замовленнями для вітчизняної армії, відкритим процесом приватизації, вчасно ухваленими законами...

Валентин БАДРАК, Сергій ЗГУРЕЦЬ (Центр дослідженнь армії, конверсії та роззброєння)

Дзеркало тижня