Основу цього матеріалу склали фото однієї сміливої людини: токаря судна "Аріана" Сергія Павалакі. Він увіковічив і найтрагічніший, і найрадісніший моменти у житті його команди за останні вісім місяців. В обох випадках це було ризиковано. Адже сомалійські пірати не люблять позувати своїм бранцям. Юзери MIL.IN.UA першими побачать цю збірку. 2 травня 2009 року "Аріана" йшла наміченим курсом з Бразилії до Ірану. Балкер віз звичайну сою. У попередні дні в цьому районі Індійського океану (за кількасот кілометрів від Сейшелів) добряче штормило. Втім, на світанку море було спокійним. І як це не банально звучить, "ніщо не віщувало біди". Аж раптом до судна почали швидко наближатися дві "джонки" (малі моторні човни).

Після того, як їхні пасажири випустили по "Аріані" кілька черг з АК-47, стали зрозумілими їхні наміри. Судно почало маневри. Втім одному з корсарів таки вдалося за допомогою драбини дістатися палуби. Сергій зафіксував цю мить.

За ним піднялися інші пірати. Чинити будь який опір було вже безглуздо. Усіх матросів зігнали до однієї каюти, жінок помістили окремо. Частина екіпажу завели до машинного відділення. Першим наказом сомалійців було відігнати "Аріану" до піратської бази Хобьо. Почався відлік місяців полону.

Пірати мали два пости, де цілодобово патрулювали озброєні сомалійці. Вже після звільнення С. Павалакі сфотографував один з цих "постів". Уся підлога тут рясно засіяна зжованою травою, яку пірати постійно вживають у якості наркотика та стимулятора.

Також конвоїри стояли біля каюти, де був замкнений екіпаж. Члени команди, з якими мені довелося поспілкуватися, не вірять у можливість штурму судна спецназом без жертв серед заручників. А без зв'язку атакуючих з полоненими взагалі виключають такий варіант. Пірати мали повний круговий огляд та користувалися радаром "Аріани". За свідченням українців, попри те, що майже ніхто з піратів не вміє писати, більшість з них швидко та легко опановують техніку, у якій мають життєву потребу.

З українцями поводилися жорстко. Іноді невиправдано жорстоко. Матросів били, дехто ще довго носитиме шрами від ударів дротами. Годували брудним підгнившим рисом. За вісім місяців полону пірати привезли декілька кіз. І дозволяли рибалити морякам. Ось одесит Михайло піймав місцеву рибину.

Пірати карали наших голодом, коли були незадоволені ходом переговорів. Наприклад, могли годувати всього три рази на тиждень. Воду привозили у тих же каністрах, у яких ще кілька годин тому був бензин. Покарання пішли в хід і в липні, коли пірати зажадали використати Аріану як базу для захоплення в полон інших суден. Сомалійці ні за що не хотіли повірити екіпажу, що на судні просто нема достатньо пального. Тоді механікам погрожували смертю, ставили дуло до скронь.

Позиція власника в перші місяці була абсолютно пасивною. Компанія заблокувала вихідні дзвінки з телефону корабля, щоб матроси не напружували керівництво неприємною інформацією. Дзвонити міг лише сам  судновласник. Перші чотири місяці моряки були в повному інформаційному вакуумі. Розмови точилися переважно про... сни. "Мені сьогодні наснилося, що я був вдома. - І як там?.." Дехто, як от третій механік Олександр Лупачов, взагалі просиділи кілька місяців у закритому машинному відділенні, куди майже не потрапляло сонячне світло. Якийсь рух у переговорах моряки відчули аж на сьомому місяці полону. Тоді вони вперше поговорили з рідними і розповіли про те, як насправді живеться на "Аріані". Адже перед тим судновласник поширював інформацію переважно про те, що "всі живі-здорові", і живеться їм там зовсім непогано.

А це вже день звільнення "Аріани" - 10 грудня. Пірати отримали викуп і зібралися всі на палубі в очікуванні на човни, які відвезуть їх на берег. У різний час їх було на кораблі від 20 до 25 чоловік. Іноді приїжджали навіть діти, яким доручали зброю і наказували охороняти бранців. На цій фотокартці видно, як один з піратів помітив, що Сергій фотографує їх, він вказує на нього рукою. Втім на "розборки" у них вже не було ані часу, ані бажання.

Ось нарешті  пірати дочекалися "джонки". У цій сумці, за спиною сомалійця, можливо і є ті кілька мільйонів доларів, які вони отримали від судновласника. Як видно, попри стереотипне уявлення про піратів як палких прибічників перевіреного АК-47, вони не гребують і американськими зразками, наприклад М-16. Серед них також "модним" вважається носити пістолет на цепу на шиї.

Пірати нарешті покинули "Аріану". Після них усі каюти виглядають приблизно як ця, капітанська.

Після піратів на судно піднялися бійці американського ВМФ. Вони, як і корсари, підійшли до "Аріани" на швидкісних човнах.

Згідно інструкцій бійці добросовісно прочесали судно.

Коли переконалися, що нікого з піратів не лишилося на борту, до "Аріани" прилетів американський військовий гелікоптер. За свідченням моряків, їм доводилося спостерігати, як одного разу пірати почали стрілянину по гелікоптеру, що пролітав поблизу судна.

На "Аріану" доставили пальне для дизель-генератора та харчі. Моряки пригадують, то були переважно солодощі.

Поруч з "Аріаною" стояли ще кілька захоплених піратами суден. Американський кулеметник весь час слідкував за ними. Судно на передньому плані - з китайською командою. Його викуплять згодом.

Після довгого очікування на пальне, "Аріана" нарешті дісталася берега. 3 грудня судно стало на рейд, а згодом пришвартувалося у порті Салала на узбережжі Султанату Оман.

На судно піднявся новий екіпаж.

Забирати старий приїхала делегація з Києва на чолі з керівником СЗР М. Маломужем.

Представник судновласника в більшості слухав. Щоправда, екіпаж залишився задоволеним сумою запропонованої компенсації за місяці поневірянь. На різдвяну кутю додому їх доставив ось цей Аеробус 320, орендований невідомо за чиї гроші на прохання Президента.

Повернення моряків "Аріани" трапилося аж через 11 місяців після звільнення матросів "Фаїни". Тоді, у лютому 2009 керівництво українських спецслужб запевняло, що наша держава підключиться до практичної боротьби з піратством. Схожі обіцянки лунали і цього разу. Очікується підписання в найближчі дні указу Президента про боротьбу з піратством. Альфа, за запевняннями Голови СБУ вже готова хоч завтра вирушати на конвоювання суден з переважно-українськими екіпажами. А керманич СЗР навіть пообіцяв, що український спецназ долучиться до знищення піратських баз, безпосередньо на території Сомалі. Чому досі не здійснено практичних кроків, знаходиться безліч причин, якими це пояснюють силовики та державні мужі, - міжнародне законодавство, відсутність рішення Верховної ради, брак коштів, потреба у детальнішому аналізі та інші. Тому поки що головний "український" спосіб боротьби з піратством - виплата викупів після довгих місяців поневірянь наших співвітчизників.

Олександр Аргат для MIL.IN.UA